Зміни, які відбуваються в українському суспільстві потребують пояснення, а пояснювальні соціокультурні парадигми потребують зміни. Спільноти є складними людськими екосистемами, де інтереси, цілі та учасники змінюються.  За Робертом Патнемом, щоб їх зрозуміти, треба бачити дві сили, які їх урухомлюють – “bridging” та “bounding” (Putnam 2020). Ми народжуємося в спільнотах, будуємо їх довкола себе і, якщо пощастить, вмираємо теж у спільнотах.  Зміни вдаряють менш болісно, коли не опиняємося з ними наодинці, а переживаємо їх у спільноті з високим ступенем довіри. Спільноти гуртуються навколо спільної ідентичності, теми чи проблеми. Оскільки члени спільнот тривало й осмислено взаємодіють, то можуть знаходити і пропонувати нові розв’язки навіть для задавнених проблем (Kathleen 2015). Спільнотність можна культивувати, ростити, формувати і спрямовувати, розв’язуючи по дорозі проблеми й конфлікти,  однак успіх цих зусиль не гарантований. Особливо в умовах всеохопної перебудови світу, невизначеності та непевності,  які переживаємо за останні десятиліття. Універсальними культурними механізмами вважаються: культурна інновація – себто нова практика, знаряддя чи принцип (скажімо, перехід значної частини життя і дозвілля в онлайн); культурна дифузія – себто поширення і наслідування певних практик, переймання досвіду, знарядь чи принципів від культури до культури;  часто інновації та запозичення стаються не без втрат, тому важливо бачити також механізм культурного заникання, розпаду або втрати (певних налаштувань, умінь чи реалій,  практик і принципів); а також уподібнення, гібридизація аж до злиття культур  (Haviland et al 2014).  У стосунку до творення і підсилення спільнот ми керуємося застереженням Н. Фрая про те, що unity is not uniformity. Також нас як дослідників цікавитимуть випадки накладання спільнот з подальшим утворенням спільноти спільнот. За спостереженням П. Гілена, у демократичних суспільствах “культура – це те, на що всі по черзі мають право” (2018: 39). Культурні процеси формують ті острівці спільного знаменника, який має шанс в результаті переговорів, дискусій та консультацій ставати підставою спільності – communitas. Життєсвіт спільноти ніколи не є автономним, він завжди зазнає як зовнішніх небезпек, так і внутрішнього тиску. Наприклад зараз, нам доводиться жити в культурі, де людей сприймають насамперед як споживачів, а не дієвців, учасників чи співгромадян.

Проєкт “Культурні механізми спільнототворення”, який об’єднав у науковому дослідженні викладачів/ок кафедри культурології, націлений на пошук культурних механізмів та осмислення паттернів і рушійних сил спільнототворення, таких як-от: залученість, сумісність, відчуття поцінованості, разом пережитий досвід (в т.ч. негативний чи травматичний), перестановка наголосу з індивідуального та різновекторного на спільне, спільна справа, набуття соціальної уяви та соціального капіталу, втілена солідарність, долання несприятливих обставин, плекання об’єктів спільної відповідальності та вагомість особистого внеску у спільне майбутнє.

Наведені культурні практики є основними змінними формули активізації спільнот через культуру, за якою і шукатимемо у цьому дослідженні. Ми виходимо з засновку, що добровільне співіснування і розвиток у спільноті формує ментальні моделі, стає запорукою гідного життя,  сповненого сенсу і значущості.

Тема спільнототворення засобами культури та підтримка циклу життя спільнот з його неуникненними внутрішніми напругами і суперечностями через стосунки співпраці (mutual engagement),  спільне розуміння спільної справи (joint enterprise) та спільні ресурси і спільний репертуар (shared repertoire) (Wenger 1998) стане тривалим фокусом зосередження дослідницької та навчально-дослідницької роботи кафедри культурології УКУ на прийдешні роки. Своїм антропологічним профілем ми можемо суттєво доповнити і коригувати бачення життєвого циклу спільнот, тренд якого досі задавали соціальні та політичні науки.

Проектна робота передбачає  напрацювання удосконаленої методологічної канви про communitas та опрацювання  низки робочих концептів: community of purpose, community of practice, community of place, community of sentiments, intellectual community, community of innovation, у фокусі якого ідея цілісного людського розвитку і відбуватиметься у форматі читацького семінару, до якого запрошуємо долучатися кожну й кожного зацікавленого.

Це допоможе нам розробити дизайн дослідження, а далі застосувати випрацювану методологію до аналізу практик творення спільнот, нпр. навколо музейних інституцій. Студенти третього і другого року проведуть низку спостережень,  асистуватимуть в глибинних інтерв’ю та фокус-групах. Отримані дані допоможуть співставити емпіричні докази і теоретичні проекції та виведуть авторів проєкту на новий рівень аналізу і дослідницьких запитань. Наприкінці року ми підготуємо аналітичний документ про “Потенціал і механізми розбудови спільнот для цілісного людського розвитку“.

Проєкт втілюється за підтримки наукового замовлення Гуманітарного факультету та дослідницького замовлення Університету за напрямом Integral Human Development (“Цілісний людський розвиток”)