У рамках курсу «Культурна спадщина» відбулась перша у цьому семестрі зустріч з експертом. 17 лютого 2021 року гостем нашої програми став Іван Щурко, львівський пам’яткоохоронець, голова Комісії з питань історико-культурної спадщини та туризму Львівської обласної ради. Він почав нашу розмову з дуже важливого питання: без чого взагалі не може існувати спадщина? Відповідь доволі проста та очевидна, однак не завжди ми розуміємо її глибину. Жодна спадщина неможлива без спадкоємця – особи, яка приймає спадщину та відповідальність, що переходить разом із нею. В нас все ще живе паттерн, який СРСР закладало в людей: якщо спільне, то це нічиє, а тому і думати про це немає сенсу.
За словами пана Івана, всі проблеми, що виникають зі спадщиною, починаються саме в головах людей. Так, наприклад, сумне становище пам’яток архітектури на Львівщині зумовлено тим, що у цієї спадщини немає спадкоємців, які б прийняли її на емоційному рівні. Люди не переймаються долею старовинних будинків, церков та їх деталей, бо просто не розуміють їх цінності. Було б куди легше вберегти їх, якщо б люди, які живуть у якомусь будинку, знали його історію. До речі, цінність пам’яток існує не тільки на емоційному рівні, а й на матеріальному: старовинні дерев’яні рами вікон, які люди просто викидають на сміттєзвалище, втричі дорожчі за нові пластикові замінники.
Ще однією суттєвою проблемою спадщини у нашій країні є те, що ми сприймаємо її, як якийсь тягар та проблему, хоча насправді кожна пам’ятка містить у собі величезний потенціал. Спадщина може приносити гроші та натхнення, якщо правильно її розкрити. Якщо б громада належним чином доглядала за пам’яткою та правильно рекламувала її, то вона б відкрила для себе сферу туризму. Хорошим прикладом такої роботи із спадщиною, на мою думку, може бути нідерландське село-музей Зансе-Сханс, де знаходяться старовинні вітряки та будиночки. Можна було б подумати: ну, кому цікаво дивитись на старі вітряки? Але через естетичну привабливість, чисті та доглянуті вулички, а також через правильну промоцію в цю місцину з’їжджаються туристи з усього світу.
На превеликий жаль, більшість українців, а особливо старше покоління, звикло сидіти і чекати на те, що держава повинна їм щось зробити. Людям ще важко дається думка про те, що держава – це вони і є. Активістів, яких можна буквально перерахувати на пальцях, не вистачає для того, щоб зберегти відразу всі пам’ятки. Цю проблему можна вирішити за допомогою створення просвітницьких програм для місцевого самоврядування та для людей, що живуть поруч із пам’ятками. Пояснення людям їхньої цінності, створення емоційного зв’язку з місцем та допомога у розпрацюванні проектів актуалізації пам’яток, можуть призвести до значного поліпшення ситуації зі спадщиною в Україні.
Дар’я Василенко
студентка 3 курсу програми культурології