24-го листопада, з другої спроби піймати вдачу й перевідкрити для себе теорію опери, відбувся катедральний семінар за участі українського музикознавця та доктора мистецтвознавства — п. Юрія Чекана. Якщо першу зустріч перервала повітряна тривога, то друга поставала в нових рамках воєнного часу — без світла та опалення, на одних запасах енергії як в пристроях, так і в присутніх. Попри те, що, унікальність розмови полягала в тому, аби застати й проаналізувати момент становлення опери, її неочевидності, яка нині видається буденною, як мінімум, у львівській рутині через поєднання двох дуже помітних просторів — географічного центру міста й великої будівлі театру. Зокрема, за історією опери як жанру можна реконструювати суспільно-політичні процеси XVII ст. — посилення Флоренції як місця перетину торгових шляхів (ними згодом новопосталий жанр і розійдеться рештою країни) чи запит на індустрію розваг, яка розійшлася за межі аристократичних палаців у спеціально сконструйовані публічні простори. Попри високу майстерність виконання, яка не дозволяє долучитися до співу улюбленої арії і тим самим нібито створити спільний простір дії, опера стала соціальним явищем, яке робило видимими групи на марґінесах — глядачами нового театру були не тільки рафіновані “інтелектуали”.
Однією з основних функцій творчості, яка набула особливої ваги для опери, є закодування інформації через певний набір символів. У виставах поєднувалися конкретного тону музика й сценографія, яка слугувала підказкою до подієвості на сцені — хто знаходить щастя у любові, а хто трагічно помирає у бутафорній крові. З часом, візуальна складова виховала авдиторію для сприйняття музики без опори на додаткові органи чуття. З цього виросли не тільки симфонії як відгалуження арт-музики, але й джаз чи мейнстрим. Навіть інтуїтивність опери для сьогодення є результатом великої комплексної роботи. Прослуховуючи разом з п. Юрієм уривки з опер, вже навчена авдиторія починає розпізнавати “сумний” мінор й “веселий” мажор і складати їх у цілісну історію у безпосередній відсутності тіла й жесту.
Так, розмова з п. Юрієм стала доказом того, що навіть відсутність енергопостачання не стає на заваді тому, аби слухати й вчувати інтонації, тренувати як емоційний інтелект, так і раціо, зокрема, через формування питань до сучасності. Якщо опера зафіксована як відбиток конкретного часового й культурного зламу, то чи може криза воєнного часу її перевинайти? Чи змінилися закодовані у ній повідомлення за останні 400 років? Які ще історії здатні розповісти різні види мистецтва і жанрові їхні вияви — для України та для світу?
Текст: Анастасія Павленко, студентка 3 курсу.