Іванна Черчович – історикиня, кандидатка історичних наук, координаторка освітніх програм Центру міської історії/Center of Urban History. На науковому семінарі “Жінки, злочини і покарання у Львові зламу ХІХ-ХХ століть” пані Іванна щедро поділилася частиною своїх досліджень та показала іншу сторону медалі у контексті жіночого досвіду XIX-XX століть.
Історично склалося так, що жінки висвітлюються жертвами у злочинах, проте доказів того, що вони також зчиняли жорстокі вчинки, засвідчено, на жаль, дуже мало. Зокрема на семінарі йшлося про дітовбивство, підкидання дітей та вчинення процедури аборту у Львові та на його околицях наприкінці XIX століття – на початку XX. Важливо наголосити на тому, що більшу частину документів складають випадки (не)народжених позашлюбних дітей. Неоціненними є документи, у яких описуються злочин, покарання (серед них були арешт, піст, а в особливо складних випадках – темниця) та інші деталі справ, які слугують джерелами для аналізу.
У справах жінок про дітовбивство вагомими є мотиви скоєння такого страшного злочину. Серед них здебільшого були фінансова криза та неможливість утримання дитини без чоловічої допомоги. Хоч ці злочини були скоєні жінками, не завжди саме вони відбували покарання, це могли також бути люди, зокрема тати дітей, що підштовхнули жінку до цього вчинку, або ж акушерки, що незаконно зчиняли процедуру аборту народними небезпечними методами.
Проте що робити жінці, яка не має змоги працевлаштуватись для того, щоб утримувати себе та свою дитину, але хоче зберегти її? У Львові діяв заклад, до якого можна було звернутись за допомогою (більше про нього у записі події). Умовою було залишитися у ньому разом із дитиною. Це був не сиротинець, а радше місце, що допомагало жінкам зберегти дитину та своє місце у суспільстві.
Коли йдеться про злочини людей, завжди йдеться й про прийняття їх соціумом опісля. Яке їхнє місце, хто їхня підтримка та чи підлягають вони помилуванню? Відомо, що прощення або полегшене покарання можна було отримати тільки через каяття. У справах про вбивства дітей суду було важливо почути про те, як мати шкодує про вчинений нею злочин, та побачити ступінь її горювання.
Про це та багато іншого йшлося у доповіді пані Іванни Черчович, а також у традиційній довгій та цінній дискусії після. Така двостороння зацікавленість темою свідчить про те, що дослідницькі питання “чи/чому/коли/як жінки стають свідками нерівності у соціальному житті” залишається відкритим полем для пошуків відповідей.
Матеріал підготувала – студентка 4 курсу культурології УКУ Наталія Данилюк.