Майже два місяці навчання в Університеті Бамберга минули швидко і яскраво. За цей час я встигла не лише пірнути в нове мовне й академічне середовище, але також відчути найповніший смак самостійного життя. Попри те, що я навчилася готувати деруни чи палюшки в умовах відсутності посуду, вибираючи між їжею і сном після виснажливого дня, впевнено обирала сон. Тішить, що бамберзькі кава, погода й загальна атмосфера схожі до львівських. Завдяки цьому відчуття дому потрохи вилазить із рамок мого серця чи рюкзака.
Невидима присутність рідного УКУ в Бамберзі теж помітна в цьому студентському місті. Скрізь впізнаю тут дух відкритості до Іншого, заохочення до вільних дискусій та слухаю справді добрі лекції. А ще ставлю місцеве какао на другу позицію після того, яке готують у нашому кафетерії. До речі, навіть у бамберзьких кафе бачу інтертексти своєї курсової! Шукаючи матеріали для неї, дуже люблю добровільно губитися в бібліотеках університету, яких тут аж 7. У мене, як і в кожного студента є змога користуватися їхніми книгами, кімнатами, комп’ютерами, ксероксами і копімашинами. Ключем до всього цього є студентський квиток, який ще слугує карткою для замикання камер зберігання та оплати в університетських їдальнях. Також цей документ дозволяє безкоштовно їздити у міському транспорті й відвідувати певні музеї чи арт-галереї, якщо фах студента пов’язаний із вивченням культури.
Увесь навчальний процес дуже добре організований і технологізований. Тут є кілька основних сайтів з інформацією про корпуси, курси, викладачів, з реєстрацією на пари, іспити, гуртки й т.і. Все зручно: один запит – один сайт. Хоча через німецький функціональний мінімалізм та оце “Ordnung muss sein” у мене спершу складалося враження, що вже не витримую довгих блукань сотнями посилань. Ще й німецькою! Але якось живу і звикаю. Цьому сприяє спілкування з новими друзями, мовні курси, перегляд фільмів і пояснення процедури реєстрації на англомовні лекції німецькою. До речі, перепусткою на реєстрацію, а згодом на іспити, є згаданий раніше студентський квиток. Тести тут перевіряють комп’ютери – жодного плагіату і допомоги асистентів. А поміч друзів відчутна: я рада мати баді – дівчину з університету, готову допомогти мені звикнути до життя й навчання у новій країні, зрозуміти місцевий діалект чи відкрити нові локації міста.
Я тепер часто ходжу пішки або їжджу на ровері. Є куди – університет наповнив, здається, все місто своїми корпусами. Хоч тут є перфектна система автобусів, де зупинки оголошують милими дитячими голосами, Бамбергом приємніше гуляти. Особливо любо мені ходити коло річки. Через велику кількість човнів місто називають ще маленькою Венецією. Цікаво, що Бамберг має також іншу італійську рису – він, як і Рим, побудований на семи пагорбах. Я побачила кілька з них, але маю ще багато чого дослідити! Поза Бамбергом теж.
За цей час уже встигла чотири рази відвідати Нюрнберг, один раз Мюнхен і Буттенгайм. Хочу побачити Ляйпціґ, Гамбурґ та купу інших цікавих міст і місць. Таких як, скажімо, меморіальні музеї – дім Леві-Стросса (не нашого улюбленого антрополога, а того, що придумав джинси, Штрауса або “Леві’са”) та дім Дюррера або Мнюхенська (Пінакотека) і Нюрнберзька галереї сучасного мистецтва, в яких вже побувала. В останній, до речі, була фотовиставка чудової Енне Бірманн. Не менш гарна виставка відбулася у волонтерському центрі Нюрнберга, яку я мала честь відвідати в момент відкриття разом з її автором і просто чудовою людиною Manfred Koch. Серед інших творчих людей, з якими життя познайомило мене за цей час є ще один фотограф. Я чула про нього, будучи ще у Львові й навіть тоді не знаючи, що він живе у Бамберзі! Till Mayer зняв фільм про українські реалії, а також створив книгу “Europas Vergessener Krieg” про Донбас.
І звісно, як не згадати про музикантів! Завдяки Katrusia Koshlan я знаю Benoît Dupé, а через нього переконалася, що в Бамберзі відбуваються неймовірні джаз-джеми. Я встигла послухати два з них, а ще спробувала інкрустувати скрипку в творчість одного ірлансько-іспансько-німецького фольк-рок(!)ового бенду MALASAÑERS і потрапити на концерт бельгійського поп-гурту Milow. Радію цьому, а найбільше – через можливість долучитися до музичного життя Бамберзького Університету. Я пройшла відбір відразу у два студентські оркестри, у складі одного з яких уже відіграла Konzert zur Semestereröffnung. Міфічна назва Metamorphosen поєднала музику К.Дебюссі, Л.ван Бетовена, Й.Брамса, Б.Бартока, Е.Раутавари та Ш.Зайтер!
З цих слів може здатися, що тут лише цікаво й просто, але згадувати такі речі мені значно легше, ніж намагатися описати серце, що таки скучило за рідними людьми, вулицями і стінами Alma Mater, чи мозок, який три тижні буквально постійно болів від біганини з документами, писаними німецькою, або досі робить “пілатес+”, коли я думаю, в який саме контейнер викинути конкретний вид пластику, навіщо мушу платити по 18Є в місяць за телебачення, якого взагалі не дивлюся, чи коли складаю нові маршрути і плани дня, тижня, місяця, півріччя. А там вже й повернення з новим багажем досвіду не за горами.
Ксеня Стеценко, студентка 3 курсу програми культурології
