7 лютого відбувся науковий семінар кафедри культурології УКУ, на якому професорка Олена Галета представила результати дослідницького проєкту «Нова словесність: українська література в антропологічній перспективі». Реалізація цього проєкту відбувалася за підтримки Благодійного фонду «Повір у себе», а співорганізатором семінару виступила кафедра теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка.
Дослідниця розпочала свій виступ з історії становлення сучасного уявлення про літературу як особливу словесну творчість, наголосивши, що саме поняття літератури увійшло до широкого вжитку й набуло звичного для нас змісту щойно у ХVIII столітті, а історичний та теоретичний підхід сформувалися відповідно у ХІХ та ХХ століттях, утверджуючи літературознавство як незалежну дисципліну, сперту на дослідження знакової природи мови. Однак вже у 1980-х роках розпочалися жваві дискусії про можливості й обмеження семіотичного розуміння літератури як текстової реальності і з’явилися перші спроби розглядати словесну творчість у ширшому культурному контексті як антропологічно значущу діяльність.
Зокрема, дослідниця зупинилася на розглядові методологічних засад літературної антропології, яка не тільки зацікавлена роллю літератури в суспільному житті й індивідуальному досвіді (за визначенням Найджела Раппорта), але й різними виражальними жанрами, їхніми історичними особливостями, культурно-ціннісним та соціально-інституційним потенціалом. Такий підхід підважує упривілейоване становище роману у сучасній жанровій ієрархії і дозволяє розглядати різні форми висловлювання як такі, що зумовлені зовнішніми обставинами і структурою самого культурного досвіду, важливого для самовизначення й самопізнання певної спільноти.
Як наслідок, такий підхід дозволяє переглянути способи й принципи укладання історії світової літератури, розвиваючи чутливість до багатоголосих свідчень пригнічуваних спільнот, та й загалом до тих літературних традицій, які не тільки переймали готові жанрові зразки, а й спромоглися запропонувати власні способи висловлювання. Це, у свою чергу, дає підстави переглянути концепцію «неповноти» тих національних літератур, які у своєму становленні відхиляються від типових стильових чи жанрово-родових моделей. Тож авторка запропонувала власний принцип «нестачі як нагоди», який полягає в особливій увазі до тих текстових свідчень, які постають усупереч загальним очікуванням «великого роману» за різних культурних та історичних обставин. Для унаочнення цього принципу доповідачка представила п’ять частин свого дослідження, присвячених вибраним явищам української літератури ХХ-ХХІ століть. У кожному з випадків йшлося про важливу культурну зміну, про переосмислення статусу літератури й механізмів літературної комунікації і про появу «межових» літературних форм – малої драми, чернетки, тревелогу, поезії й его-антології.
На прикладі так званих «малих драм» Лесі Українки, проаналізованих з точки зору рецептивної поетики, було продемонстровано послідовне переосмислення взаємодії автора й читача в модерній українській літературі, коли на зміну авторським настановам приходить читацька проблематизація, а драматична напруга визначається не гостротою сюжетних протистоянь, а силою світоглядних та екзистенційних викликів. Чернетка незакінченого роману Богдана Ігоря Антонича «На другому березі» набула статусу окремого культурного явища, відчитана відповідно до настанов генетичної критики. Саме такий підхід дав змогу дослідниці розглянути цей нечасто згадуваний текст як свідчення про становлення афективної поетики в українському модернізмі, формування великого прозового наративу за принципом зміни психоемоційних станів. Подорожні нариси Софії Яблонської, які, до слова, доповідачка розглядає разом зі своїми студентами у рамках курсу з антропології, були показані як особливий спосіб самонарації, яка засвідчує формування особистості через усвідомлену приналежність до спільноти, об’єднаної культурною традицією. Дослідження поезії Майдану показало її принципово фрагментарну природу, зумовлену колективним травматичним переживанням, а також її унікальний потенціал у процесі повернення літературі виражальної здатності. Нарешті, роздуми тридцяти українських письменників періоду Незалежності про загальну природу й особистий досвід літературної творчості, зібрані у рамках проєкту Тетяни Терен «RECвізити», були потрактовані як спроба переосмислити саму природу літератури, з урахуванням історичного, соціального та культурного контексту її появи.
У подальшій дискусії представники різних академічних інституцій зосередилися на питанні про роль контексту й життєвих та історичних обставин на характер творчості й напрямки інтелектуального пошуку, а також обговорили актуальні зміни в уявленнях про те, що саме ми окреслюємо поняттям «література», і ті термінологічні альтернативи, які найточніше передають характер цих змін.