11-13 жовтня у Львові відбулась масштабна подія – перший в Україні Конгрес культури. Перехід 1989 (Transition 1989). У стінах старого терміналу львівського аеропорту зібралось близько 200 учасників та 75 співрозмовників, аби поговорити про витоки, траєкторії та перспективи розвитку української культури. Завдяки фінансовій підтримці Українського культурного фонду, організаційній Львівської міської ради, Інституту Стратегії Культури, ГО «Вірменська 35» та волонтерській діяльності Конгрес культури беззаперечно став однією з найважливіших подій 2019 року.
Програма Конгресу складалась із двох основних частин: дискусійної (на території старого терміналу в рамках трьох блоків «Мури», «Міри», «Наміри») та мистецької (триєнале сучасного мистецтва «Український Зріз», проект «Обабіч», концерт гурту «Жадан і Собаки»). Географія «Переходу 1989» охопила три континенти та широке поле професійних діяльностей: серед запрошених гостей були політики, митці, правознавці, журналісти, громадські та інтелектуальні діячі не тільки України, а й Хорватії, Боснії та Герцеговини, Німеччини, Канади та Ізраїлю.
Кафедра та студенти культурології УКУ взяли активну участь у створенні Візійної групи та безпосередньому проведенні події. Над розробкою концепції у команді Конгресу працювали Зоряна Рибчинська, Зеновій Мазурик, Богдан Шумилович. Олена Галета модерувала одну із дискусій, а Мар’яна Куземська організовувала підсумкові події Конгресу і представляла соціологічне дослідження інституційного ландшафту Львова.
За три дні під дахом старого терміналу піднімали безліч питань та шукали подальші шляхи розвитку української культури, аналізували минуле нашої країни та обговорювали можливі ризики та вірогідні перспективи.
Одне з питань було сформоване ще до офіційного початку Конгресу: чому саме «Перехід 1989»? Одразу на поверхні лежала перша відповідь: тридцята річниця зруйнування Берлінського муру. Однак, в контексті української історії 1989 рік запам’ятався не лише цією подією: поява й активність першої громадсько-політичної організації — Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка, яка стала організацією-попередницею Народного Руху, фестивалі «Червона Рута» та «Вивих», страйки шахтарів, «живий ланцюг», Революція на граніті. Так чи інакше кожна з цих подій вела до формування нового світогляду, національної ідентичності та ідеї незалежної України. Разом із одним кам’яним муром у 1989 році було знесено ще цілі фортеці застарілих поглядів, страхів та звичок.
Актуальність Конгресу полягала в тому, що Україна все ще знаходиться у стані переходу – про це неодноразово наголошували співрозмовники та модератори. Події, що відбулись минулого тижня і відбуваються в цей момент, формують українську культуру не менше, ніж події тридцятирічної давності.
Конгрес дав можливість широкого вибору тем дискусій для відвідування та тем для роздумів. Три основні блоки дискусійної частини – Міри, Мури та Наміри проходили у старому терміналі летовища, що став символічним втіленням теми Конгресу: буферна зона між знаним минулим та загадковим майбутнім, як зупинка перед стрибком у невідоме.
Мури
Блок “Мури” під кураторством Антіна Борковського – журналіста, громадського діяча та політолога, став найінтернаціональнішим серед усіх трьох блоків. Під час дискусій, які проводились в його рамках, мова, насамперед, йшла про метафоричне зрушення ментальних мурів після зрушення Берлінського муру фізично. Аналіз тридцятиліття зібрав разом митців та представників культурних інституцій, які дискутували щодо “мурів” у свідомості та політиці України та Європи, і разом розмірковували над тим, які з мурів варто зберегти на зараз, які стовідсотково залишити в минулому, а які збудувати в майбутньому. Співрозмовники розглядали ці питанні через призму історій власних країн, що вибудовувало картину невидимих мурів по всьому світу і дало змогу порівняти не тільки досвіди самих переходів, а й подивитись на різні варіанти розвитку, подібні й відмінні проблеми.
Міри
Чим вимірювати культуру? Чи є критерії, які дозволять це робити? Чи може в свою чергу культура стати мірилом чого-небудь? Саме такі питання ставив перед собою блок «Міри», кураторкою якого була Зоряна Рибчинська – завідувачка кафедри Культурології УКУ. Перелік панельних обговорень дозволяв підійти до теми мір із різних сторін: від сприйняття української культури в країні і поза її межами та роль канону у розвитку сучасного мистецтва, та закінчуючи пошуком спільних правил гри у просторі культурної політики та обговоренням культурної справедливості та визначення того, хто ж має права має на культуру.
Особливо цікавою видалась розмова про канон, яка підняла багато важливих питань, серед яких: “Чи можливо сформувати великий (порівняно із особистими “канончиками”) канон сучасного українського мистецтва? Чи потрібно це робити? Якщо так, то хто має його конструювати?”. Міркуючи над ними, учасники дискусії висловлювали подекуди контроверсійні твердження, як скажімо, думка М.Рашковецького про те, що можливо відсутність канону – це і є канон. Проте, ідеальним вирішенням, за підсумками дискусії, стала ідея заснувати в Україні Національний музей українського сучасного мистецтва, який би легітимізував це мистецтво з боку держави.
Наміри
У межах третього тематичного блоку «Наміри» спікери й учасники порушували питання про майбутні зміни і зрушення в культурі України і світу. Куратором цього блоку став Зеновій Мазурик, викладач кафедри культурології УКУ, співзасновник «Асоціації музеїв і галерей», співкоординатор міжнародних культурних проектів. Під час дискусій про культурні стратегії міст та держав неодноразово порушували питання про те, як культура може повпливати на формування довіри до державних інституцій і до незалежних платформ, що знаходять фінансування у приватних фондах. Цікавими були дискусії про те, скільки часу потрібно спільноті чи місту для повного культурного перевтілення, про те, що саме потрібно громадам для внутрішнього порозуміння та визначення напрямку розвитку.
Відбулась і яскрава розмова польського митця Єжи Онуха, українського фотографа Віктора Марущенка й британського фотографа-документаліста Марка Невілла «Мінні поля порозумінь і діалогу: хто залишається обабіч?». Під час неї митці дійшли висновку, що державу творять міста, а міста – це насамперед спільноти. Ми маємо дивитися на місто, як на незакінчений проект, створювати його для різних груп та інтересів, підтримувати ініціативні спільноти, оскільки держава не завжди зможе прикласти достатньо зусиль для культурного розвитку на місцях.
Студентки культурології УКУ взяли активну участь у Конгресі. Кілька з них поділились своїми враженнями і міркуваннями про відвідані дискусії і події.
Анка Кравчук, 2 курс культурології УКУ.
Важливою ідеєю дискусії «Мінус завтра. Наративи майбутнього», було те, що в нашому суспільстві є брак розмов про майбутнє, що ми його боїмося, і це є наш мур. Учасників та учасниць Революції на граніті, Помаранчевої революції, Євромайдану об’єднувало спільне бачення саме майбутнього України, а не минулого. Ці революції – це початок переходу, довгого переходу, який відбувається в теперішньому. І цей перехід, який вже почався, як і всі процеси переходу, є незворотнім.
Анастасія Стецик, 2 курс культурології УКУ
Мені здається, травма того часу настільки не проговорена, що ми досі, навіть коли говоримо про майбутнє, насправді говоримо про минуле. На конгресі обговорювалось питання переходу, а на цій дискусії стало очевидно, що ми ще не готові до майбутнього. На інших дискусіях наче пропускали цей страх перед майбутнім, але тут стало зрозуміло, що перехід відбудеться тільки після того, як ми залишимо минуле минулим, а не робитимемо його теперішнім і майбутнім.
Юліана Чорна, 2 курс культурології УКУ.
Саму тему «переходу» на дискусіях, які я відвідала, обговорювали мало, вони були націлені на більш конкретні її складові: перспективи розвитку, діяльність окремих сфер культури, переосмислення досвіду і т.п. Це, як на мене, і було метою розмов – розкрити певні аспекти переходу, але найбільш цілісно його відобразила виставка «Український зріз». У старій, напівзруйнованій будівлі було зібрано десятки арт-об‘єктів, які напрочуд гармонійно вписались у «мистецький» інтер‘єр. Автори інсталяцій хотіли показати, здивувати, змусити задуматись, моментами навіть викликати відразу чи нажаханість від ідей та досвіду 1989-2019 років. Саме ця «збірка» всього і про все для мене вповні висвітлила концепцію «переходу».
Вікторія Осадча, 2 курс культурології УКУ
Три дні волонтерства на Конгресі Культури дали мені впевненість в тому, що в Україні працюють і хочуть працювати над культурою. Панельні дискусії дали мені можливість знайти відповіді на власні запитання і водночас відкриті нові теми для роздумів. Конгрес – платформа, яка створює інформаційний продукт для подальшого розвитку, в тому числі і мого розвитку, адже це була змога попрацювати в сфері культури. Конгрес – це можливість послухати і почути. І головне, зрозуміти, за якими орієнтирами рухатись далі.
Цінним досвідом для студенток стало волонтерство, допомога в організації та проведенні дискусій та подій. Що важливого для себе вони відкрили у дні Конгресу?
Юліана Чорна, 2 курс культурології УКУ
Для мене кожна волонтерська діяльність є великою сходинкою в особистому розвитку, і чим масштабніша подія, тим більший це виклик. На Конгресі культури довелось забути про інтровертність, бо це нон-стоп спілкування та знайомства, це допомога та вирішення ситуацій, це застосування навиків та практична діяльність. Попри те, що волонтерство – це ще й велика відповідальність, воно дарує можливість заглянути за лаштунки дійства і набратися досвіду. Зараз я з усмішкою пригадую усі казуси та організаційні складнощі, бо незважаючи на це, Конгрес залишив по собі багато позитивних спогадів.
Олександра Петрівська, 2 курс культурології УКУ
Перш за все, це дуже крутий досвід. Ми, волонтери, мали змогу поспілкуватися з організаторами та дізнатися, як відбувається підготовка до такої великої події. Одним із моїх завдань було зустріти гостя в аеропорту та відвезти до пункту призначення. Для мене це було новий досвід, але дуже корисний. Мала змогу поспілкуватись із важливою персоною особисто, що не може не тішити!
Після трьох насичених днів, наповнених дискусіями, неформальними розмовами, риторичними питаннями, формулюванням першочергових завдань та обговоренням нових викликів, відбулась сесія у форматі “відкритого простору”, на якій учасники та учасниці фіналізували свої рефлексії, та підняли нові теми для обговорення. За підсумками сесії та Конгресу загалом будуть сформовані рекомендації, що стануть підгрунтям для формування культурної політики в місті і країні, адже сама подія була задумана у межах Стратегії розвитку культури Львова до 2025 року.
Текст: Єлизавета Боброва, Дар’я Абрамова, Христина Куц, Дарина Панас, студентки 2 курсу програми культурології
Фото: Мирослав Трофимук, Trofymuk Design & Photography
