25 вересня в рамках курсу «Християнська антропологія» викладачки Орисі Білої група культурологів УКУ четвертого курсу мала нагоду познайомитися з теорією ікони та поринути у процес її написання на склі.
Хочу поділитися своїми враженнями. Один день був настільки насиченим та цікавим, що я досі повертаюся до його подій, особливо тоді, коли бачу перед собою створену власноруч ікону, яка символічно зображає Того, до Кого можу звертатися тепер особливим чином.
Народна ікона ніби заохочує до цього. Вона не є канонічною і здається ближчою до людей, адже створюється доволі швидко й завжди має місце саме вдома, у приватному іконостасі. Як розповідала нам пані Уляна Креховець під час вступної лекції та екскурсії музеєм Філософсько-богословського факультету, де понад 200 унікальних експонатів зібрано воєдино, народна ікона дуже гарно відображає особливості локальної культури. На гуцульських іконах, до прикладу, переважає та сама кольористика, що й на місцевому вишитті.
Крім того кожна ікона має щось від автора – попри схожу палітру барв і однакові сюжети. Соломія Тимо, яка провела для нас інформативну й філософську лекцію про образ та іконічність, показала динаміку зображання Богородиці у виконанні різних майстрів у різний час. Такий творчий підхід до теми в дуеті із професійністю та доброзичливістю наших викладачів позбавило студентів нерішучості або й страху в написанні ікони.
Після теплого чаювання з о. Лукою Михайловичем і розважань про важливість спілкування почалася вже впевнена й дуже зосереджена робота. Всі так нею захопилися, що вирішили скоротити паузу на обід, аби закінчити свої творіння.
Ікона на склі – як писанка: лінії накладаються від дрібніших до загальніших, а кольори – від світліших до темніших. Усе відбувається у зворотному напрямку (і в дзеркальній перспективі). Наприкінці процесу дуже важко повірити, що все вдалося, бо акрил покриває скло майже повністю, ніби фінальна порція воску, що заливає писанку, накриваючи кожну раніше зроблену на ній лінію. Та варто лише трохи почекати й перевернути ікону… І враз євангельські слова про останніх-перших та про все тайне, що стає явним, знаходять собі підтвердження!
Завдяки Іконописній школі УКУ та курсу Орисі Білої, і, звісно, завдяки програмі Культурології назагал, я маю нагоду поєднувати контексти й помічати щоразу більше схожих інтертекстів. А ще я дуже люблю різні теорії, що, врешті, підтверджують спільність людей і цілісність усього світу. За словами пані Соломії Тимо, “Божий світ – як ікона, де все приводить до Творця”.
Ксеня Стеценко, студентка 4 курсу програми культурології.
