Студенти УКУ мали нагоду 21 листопада відвідати зустріч з Вірляною Ткач: режисеркою театру, антропологинею і перекладачкою українського походження.
Вірляна народилася у Нью-Джерсі, а згодом перебралась до Нью-Йорка, де створила Яру Мистецьку Групу при експериментальному театрі Ля Мама. У сім’ї вона з дитинства чула різні мови: українську та англійську, і це стало одним з поштовхів до створення у власному театрі багатомовних вистав. Бо, як зазначає сама Вірляна, «якщо вас питатимуть англійською, а ви відповідатимете українською, сенс бесіди можна легко зрозуміти» – допоможе контекст. Слова є не найголовнішими у виставі, бо вона – це щось більше, ніж вербальне спілкування з аудиторією.
Чимало сценічних постановок пані Вірляна створює за етнологічними мотивами. Так, ми можемо побачити у виставах історії з життя бурятів, киргизів і, звісно ж, нас, українців. Готується театральна трупа дуже серйозно: проводяться етнологічні дослідження, матеріали з яких навіть не вміщаються у виставу. Саме тому Вірляна Ткач видає окремі книги, у яких можна знайти багато цікавого про культуру того чи іншого народу. Примірники деяких видань режисерка подарувала і бібліотеці Центру Шептицького.
Україну Вірляна Ткач побачила тільки у 38 років, коли у 1990 приїхала до нас з виставою. Тут вона почала співпрацю з харківським «Березолем» та львівським театром Курбаса. Спільно з театром Курбаса вона поставила виставу за мотивами «Лісової пісні» Лесі Українки, а згодом перекладала цей твір англійською для адаптації на сцені Ля Мама в Нью-Йорку.
Здавалося б, такі різні речі – театр і антропологія – можуть бути настільки пов’язаними. У цьому ми переконуємося завдяки цій різносторонній людині. Пані Ткач з усмішкою каже, що обрала в університеті антропологію «частково тому, що не знала, що це слово означає», але це саме той випадок, коли несподіваний вибір виявляється найвлучнішим.
Текст Катерина Бортняк
Фото Ольга Климук
